Гетто для дітей: історія про те, як радянську здравницю перетворили в табір смерті

Влітку 1941 року в білоруському в санаторії «Кринки» відпочивали та проходили лікування хлопці молодшого шкільного віку. Більшість – із діагнозом «дитячий енурез». Йшла друга зміна і ніщо не віщувало біди… Грянула війна, і вже на початку липня Осиповичский район зайняли фашистські каральні підрозділи. Санаторій для дітей перетворився на гетто: замість добрих лікарів та вихователів сюди прийшли нацисти…

Дитяча здравниця стала концтабором

У перші дні війни багато батьки відпочивали в санаторії школярів встигли забрати своїх дітей до того, як його зайняли фашисти. Поспішно залишила заклад і велика частина співробітників, а також хлопці старшого віку. Однак єврейських дітей забирати було нікому – їх батьки до того часу вже були в руках фашистів. Всього в Осиповичском районі було організовано вісім єврейських гетто.До тих хлопців, яких фашисти виявили в стінах санаторію, додали і інших єврейських дітей, звезених сюди в основному з найближчих дитбудинків. На піонерській формі у маленьких в’язнів з’явилися шестиконечні зірки – за наказом фашистів діти пришивали їх собі та дітям на одяг самі.

Дітей змусили пришити собі на одяг шестиконечні зірки. /Фото:jewish.гиРебят змушували збирати для німців буряк і капусту на навколишніх полях, годували дітей залишками – капустяним листям і стеблом. А взимку їм видавали по 100 грамів хліба на день. Єврейські діти, яких фашисти тримали окремо від інших хлопців, що жили у великому літньому залі санаторію, немов у загоні. Це приміщення було холодним, нежитловим – до війни тут проводили літні заходи. Спали маленькі в’язні прямо на підлозі. Тому коли настала зима, і без того знесилені від голоду і страждань бранці почали хворіти. Багато з них не дожили до весни. Таким чином радянська дитяча здравниця перетворилася на міні-концтабір для єврейських дітей, серед яких, до речі, були й зовсім маленькі, однорічні.Щоранку, прокинувшись, хлопці виявляли поруч мертвих товаришів. Фашисти виносили їх тіла не одразу і взагалі прагнули до дітей в приміщення заходити як можна рідше: з-за того, що частина малюків страждала енурезом, в залі стояв запах сечі, що дратувало і без того озлоблених нацистів.

На території Білорусії та були й інші страшні гетто ( на фото — витебское), але історія санаторію в Глечиках, мабуть, найстрашніша. /Фото:vitebsk.ссЛишь зрідка дітлахів виводили у двір подихати свіжим повітрям. Там розташовувався скриньку з харчовими відходами, і кожен раз маленькі в’язні кидалися до нього, щоб здобути собі щось їстівне – наприклад, картопляні очищення або недоїдки. Діти намагалися робити це швидко і непомітно, оскільки навіть за такий «проступок» фашисти їх карали. Не менш жорстоко, ніж фашисти, була по відношенню до дітей їх співвітчизниця Віра Жданович, яку німці призначили в гетто завгоспом. Не соромлячись хлопців, вона розважалася з німцями, влаштовуючи гулянки.Одним з видів покарань для в’язнів був розташований в підвалі карцер. В ньому було набагато холодніше, ніж у дитячому залі, тому що сиділи там хлопцям фашисти спеціально кидали сніг – щоб сильніше мучилися. Багато хто не витримував і двох-трьох днів – мертвих дітей «викидали» у річку, під лід.

Вова Свердлов врятувався лише дивом

У квітні 1942-го всіх, хто не помер взимку, фашисти вирішили знищити. Як пізніше згадував дивом пережив дитяче гетто Володимир Свердлов, одного разу пізно ввечері фашисти звеліли всім зібратися і оголосили, що їх переводять в інше місце. Коли їх вивели з території санаторію, простуючи поруч з Володею хлопчик Яша тихо шепнув йому: «Нас нікуди не переводять. Якщо б ми переїжджали, це було б вдень. Біжи!» Сам Яша тікати не став, оскільки з ним було двоє малюків, яких він не міг кинути. Крім того, як пояснив товариш Вові, з його чисто єврейською зовнішністю в окупованому районі далеко не втечеш. Володя ж за порадою Якова непомітно пірнув у росли біля дороги зарості бур’яну, що його і врятувало. Інших дітей неподалік чекала бобруйська розстрільна команда. Їх підвели до виритої ями, поділили на групи і вбили. Причому зовсім маленьких дітей кидали живими в яму і вже зверху розстрілювали. Цей моторошний факт пізніше встановить слідство, як і те, що 2 квітня 1942 року тут було вбито 84 єврейських дитини.

Напис на меморіальній плиті в Глечиках.Кілька днів 11-річний Володя Свердлов з пошкодженою ногою блукав по лісу, поки не зустрів одного з місцевих жителів. Побачивши на тілі хлопчика слід від зірваною шестикутної зірки, чоловік злякався і прогнав його. Вова знову пішов у ліс. Він був уже майже в непритомному стані, коли його знайшла в лісі мешканка села Макаричи Олександра Звонник (згодом він називав її баба Олеся). Ризикуючи життям, причому не лише своєї, але і власних дітей, вона сховала Вову у себе вдома і виходжувала, протягом усього періоду окупації приховуючи його від фашистів. Вона стала єврейському хлопчикові другою матір’ю. Згодом ця жінка, а також ще сім мешканців Осиповичского району, були удостоєні звання «Праведник народів світу», заснованого ізраїльським меморіальним інститутом «Яд ва-Шем» – за допомогу, надану євреїв у роки війни.

Володимир Свердлов єдиний, хто залишився в живих після єврейського концтабору в Глечиках. /Фото:міѕһроһа.огд

Більше ніхто з в’язнів гетто не вижив

Володя виявився єдиним, хто вийшов зі стін цього єврейського гетто і залишився живий. Ще до розстрілу один із єврейських хлопців спробував втекти з санаторію і йому це навіть вдалося. Проте, кілька днів проскітавшісь по лісі, він повернувся. Якийсь час діти ховали його від фашистів і підгодовували, але потім дитина був виявлений. Його відвезли з гетто і вбили.До осені 1942 року євреїв у цій місцевості практично не залишилося. Секретар підпільного комітету КП(б)б району Р. Голант у доповідній записці секретарю Бобруйського підпільного межрайкома повідомляв: «За Осиповичскому району є населення 59 тисяч осіб, єврейського населення немає…».Батьки відшукали Володю лише в 1947 році. На початку війни мати хлопчика евакуювали, а батько пішов у партизани. Їм сказали, щоб вони не турбувалися за долю сина, тому що санаторій з дітьми, мовляв, не встигли евакуювати. А пізніше їм повідомили, що всі діти здравниці загинули. На щастя, після війни батьки, які вважали Володю загиблим, все-таки дізналися, що він живий.

Володимир Семенович жив скромно і відкладав з пенсії гроші на пам’ятник. /Фото:shtetle.сзмк старості Володимиру Свердлову вдалося накопичити грошей на пам’ятник вбитим «Глечиках» дітям. Його встановили на місці їх розстрілу 13 років тому. Переважна більшість загиблих так і залишаються безіменними. Вдалося встановити особи тільки 13 з них. За ініціативою Володимира Свердлова кожен рік біля «Дитячого каменю» (неофіційна назва пам’ятника) стали проводити мітинг пам’яті загиблим тут дітям.

Єдиний, хто вижив у 1942-му в’язень дитячого гетто разом з місцевими жителями біля пам’ятника загиблим дітям. /Фото:proshkolu.ruТекст: Анна Бєловадо Речі, за словами Володимира Свердлова, жорстокість до малечі у дитячому гетто виявляли і жінки-вихователі. Як відомо, таких садисток під час війни було чимало. А ще були фашистки в спідницях: жінки, які служили в рядах нацистської Німеччини

Вы можите читать эту запись через RSS 2.0 поток. Вы можите оставить комментарий, или поставить trackback со своего сайта

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы чтобы оставить комментарий.